Ти чула, Україно, скоро вересень?

Вже вдруге серед лютого буття.

А він, той лютий, навіть і не сердиться,

Бо й сам втомився від сирен виття.

А можна, Україно, ми зустрінемо

Дітей у школах, бо пусті стоять?

Ми ж їм нічим дитинства не замінимо,

Їм треба жити, нам же – їх навчать.

А хочеш, Україно, ми одягнемо

Святкові з квітами осінніми вінки,

А в коси стрічки шовкові затягнемо,

І знов задзеленчать шкільні дзвінки?!

Не знаю, Україно, де тих сил набрать,

Щоб жити далі, попри біль і страх!

Вінка тернового в тобі шипи стирчать,

То як же нам ходити у вінках?!

Я знаю, Україно, ти відродишся,

І будуть вересні спокійні, без тривог,

На інше ти ніколи не погодишся,

Ми так в це віримо, що з нами вірить й Бог!