Є на світі люди, життя яких залишає на землі такий відбиток, що протягом подальшої історії розвитку суспільства він залишається немов би недоторканим. Попри природні та людські потрясіння, минаючі роки та століття, звитяжний геній цієї групи таланів, як і багато років тому, бентежить людський розум і душу.
Серед імен, які викарбувані у невмирущій пам’яті людства,
ім’я і Григорія Савича Сковороди – українського просвітителя-гуманіста,
філософа, поета, педагога.
300 років тому в містечці Чорнухи, що нині на Полтавщині,
у небагатій козацькій родині народився Григорій Сковорода. Пізніше він любив
називати себе Григорієм Вар-Савою, тобто Сином Спокою. Спочатку дяківська
школа, потім Києво-Могилянська академія. Слід відзначити, що Академія була
центром духовного життя України, котрий не поступався за рівнем викладання
вищим навчальним закладам Європи того часу. Сковорода студіював у Академії, що
правда, з перервами, майже 20 років. Час від часу він відволікався від
навчання: був півчим імператорської капели в Петербурзі, подорожував
Європою, викладав у Переяславському колегіумі, але завжди повертався до своєї
Alma mater.
Перелічуючи коло подальших занять Сковороди, можна згадати його вчителювання в маєтку Томарі, відвідування Троїце-Сергієвської Лаври, 10-літню викладацьку роботу в Харківському колегіумі. До Харківського періоду його життя належать "Байки харьковские", курс лекцій з етики, філософські трактати і діалоги.
Увесь час за життя світ ловив Сковороду. Йому пропонували і високі
світські посади, і духовну кар’єру. Але він залишався вірний своїм принципам,
відстоював свою особисту волю й індивідуальність, не піддаючись спокусам світу.
Володіючи незалежними поглядами і власними методами викладання, Сковорода не
знайшов спільної мови з керівництвом Харківського колегіуму. Це було останнє
місце роботи вченого і педагога. Відтоді він стає мандрівним філософом. У житті
Григорія починається майже тридцятирічний період подорожування, аскетичного
зречення від усіх спокус світського життя. Відмовляючись від бажання
влаштуватися у житті, Сковорода остаточно переносить своє життя у внутрішні
виміри, стає мандрівником – перелітним птахом.
Посох мандруючого – це глибокий символ його духу. Він
брав Біблію, флейту і відправлявся все далі й далі. Сіра свита, чоботи про всяк
випадок і кілька підшивок робіт – ось із чого складалося все його майно.
Безперервна мандрівка стала єдиною справою його життя, вираженням його
релігійності. Вона стала добровільним подвигом зречення від тих звичайних умов
життя, що є перешкодою для внутрішнього життя духу.
Поза тілом, вище тіла хотів би жити
філософ. Не мати ніякої власності, навіть тіла свого. Тому що той, кого гнітить
вага минаючих речей не може бути вільним і духовним. Головне – бути, а не мати.
Адже щира досконалість людини не в тім, що вона має, а в тім, якою вона є.
Свій високий моральний ідеал Григорій Сковорода
втілював у власному житті. Його світогляд відбивав найвищий рівень розвитку
суспільної думки в Україні, а життя і послідовність у дотриманні переконань,
служили прикладом для багатьох сучасників і нащадків.
Пішов з життя Григорій Сковорода 9 листопада 1794 р. у
с. Пан-Іванівці, що на Харківщині (нині с. Сковородинівка Золочівського р-ну).
Неприйнятність і засудження тогочасної дійсності він виразив словами, що
заповів викарбувати на могилі: «Мир ловил меня, но не поймал».
Зеленими пагорбами Слобожанщини мандрував майже три
століття тому філософ і вчитель Григорій Савич Сковорода. І зараз над цими
пагорбами також гуляє вітер, колише трави… З того часу мало що змінилося.
Людство здійснило багато відкриттів, але щасливішим чомусь не стало. Земля
знову жадає вчителя, який би нагадав людям про іншу землю, про духовну
батьківщину, що знаходиться глибоко в серці кожного.
Немає коментарів:
Дописати коментар